1. Як Віктор Федорович(тм) на побачення ходив.

- У мене сьогодні побачення, у мене сьогодні побачення... - мугикав про себе Віктор Федорович(тм), ретельно вибриваючи трьохденну щітку волосся на підборідді стареньким "Харковом", і прискіпливо розглядаючи в дзеркало. Потім поліз до шкафчика вибирати одеколон. Погляд ковзнув по рядочку дорогих ароматів. Після певного вагання, він узяв скляночку "Мон Руа", і змочив ним руки. Потім притис до щок, пригладив волосся, а ще трохи порскнув одеколоном під вуха. "Кушнарьов порадив..." - згадав Віктор Федорович(тм), звикаючи до екзотичного запаху.
- До Юлі(тм) йдеш? - звідкілясь узялась Люда(тм), недобро дивлячись на чоловіка.
- Мені треба. - відмахнувся Віктор Федорович(тм). - Не забувай, що я тепер в апазиції, треба домовлятись.
- Знаю я тебе, як ти домовлятимешся. Залицятись будеш.
- А що! Як для країни треба - то й залицятимусь. - відрубав Віктор Федорович(тм). - То не Ганька Герман, Юля(тм) жінка серйозна.
- Я теж серйозна. Дивись мені, а то подзвоню кому треба - то й справу знайдуть...
- Дзвони. - байдуже сказав Віктор Федорович(тм). - Бо якщо я не домовлюсь, однаково посадять. Якщо не по тим справам, то нове знайдуть. У нас посадити можуть кого хоч, зі справою чи без справи.
- Ну, якщо так... - Люда(тм) відійшла з дороги, пропускаючи чоловіка в коридор. - Тоді їдь. Але як щось дізнаюсь, дивись мені.
"В морду дам і хай собі дзвонить...", - мляво подумав Віктор Федорович(тм), вмощуючись на задньому сидінні шикарного "мерседеса". - "Скажу, що посварились як завжди, через ревнощі. Після цього ніхто їй не повірить, знають, що вона в кожному стовпі вбачає спокусниць". Вирішивши так, Віктор Федорович(тм) навіть пожвавішав. Звелів водію їхати до будинку Верховної Ради, а сам відгородився склом від нього, і набрав на мобільнику Юлю(тм).
- Привіт! - задзвенів у трубці знайомий сріблястий голос.
- П-привіт! - видушив із себе Віктор Федорович(тм). - Як ваші справи?
- Чудово! Хотіла сказати вам спасибі.
- За що це? - знітився Віктор Федорович(тм). - Наче ж нічого не робив.
- А за Раїсу. Хіба не ви наказали їй не йти в РНБО?
- Ах, це... Ну да, я. - приосанився Віктор Федорович(тм), внутрішньо радіючи, що розмова так добре починається, і його хвалить Сама Юлія Володимирівна(тм). "Чорноволенко від заздрості здохне... Чи знову накуриться до розових слоників". - Я одразу зрозумів, що це буде війна...
- Бачу, що ви потроху починаєте вчитись чесній політиці. - похвалила Юлія Володимирівна(тм).
- Ага, у мене гарний вчитель... - ляпнув Віктор Федорович(тм) і заткнувся. "Ага, дурень. Ще скажи, що у тебе за книжками портрет схований, а в компі повна колекція виступів". - Тобто я хотів сказати, у мене гарні вчителі...
Дзвінкий заливчастий сміх на тому кінці трубки промовисто говорив, що Юлія Володимирівна(тм) все зрозуміла правильно. Віктор Федорович(тм) густо почервонів і внутрішньо полегшено зітхнув, що його ніхто не бачить.
- То як, ми зустрічаємось як заплановано? - намагаючись опанувати себе, натягнуто серйозним тоном спитав Віктор Федорович(тм).
- Так. Я уже все приготувала, буде преса, як належить. А ви запитання зробили?
- Ображаєте! Все, як домовлялись. Вчора до півпершого сидів, складав.
- Тоді добре, я вас чекаю. - Гудок.
Мерседес проїхав повз велетенського щита. Примхливо обірвані листи утворювали яскравий колаж, на якому Юлія Володимирівна(тм) із посмішкою показувала комусь дебелий колотушкоподібний кулак. "Зупини!" - крикнув Віктор Федорович(тм), притьмом вискочив із машини і засняв на мобільник. Потім, задоволено хихотячи, надіслав ММS на телефонний номер Бродського, який сидів у нього під категорією "Повні психи". Від нього одразу прийшла відповідь: "Ти шо, здурів?! Мене мало інфаркт не вхопив!!!". "А будеш знати, як палити всю контору. І як Юлю(тм) із Нюсею(тм) парувати". Шуфрич(тм) колись по п'янці розповів Бродському, як марно намагався залицятись до Юлії Володимирівни(тм) ще під час її першого терміну в парламенті і навіть одного разу облапав. Тільки після цього йому довелось лікувати ногу, пробиту мало не наскрізь метким ударом шпильки. Оце й був роман.
"Я ж тільки задля піару..." "Різний піар буває. Юлю(тм) більше не чіпатимеш, затямив?" "Та як же ж..." "Сидітимеш смирно, і ані пари з вуст. А припрешся на конференцію, я тобі такого кулака особисто піднесу." "Добре... Але ж рейтинг...". "Продаватимеш матраси в дитбудинки, от і буде тобі рейтинг" - відрубав Віктор Федорович(тм).
У Верховній Раді зранку було людно. Віктор Федорович(тм) за звичкою зайшов за колону в невеличку нішу, де висіла неофіційна дошка оголошень парламентарів. Сьогодні там висіло тільки чотири об'яви:

"Паскуда, яка украла мою картку - я тебе попереджую вдруге. Піди сам, чи я тебе піду. Сеня."
"Терміново куплю ковзани. Плата пельменями. Без підпису." Нижче дописано фломастером: "Боїшся, що Юля знову примусить на каток виходити?" Чомусь замість підписа кострубато намальований крокодил.
"Терміново продам акції Дніпроенерго. Дзвонити на службовий телефон в офіс ДОО ПР".
"Всім бажаючим зустрічати Новий Рік у Верховній Раді по розкладачки звертатись до завхоза, а не до мене. Юля."

Трохи подумавши, Віктор Федорович(тм) дістав маленький папірчик і накидав:
"Шукаю консультанта по опозиційній діяльності. Пєтя, тебе це не стосується. В. Ф."

Приклеївши об'яву, він швиденько почимчикував до конференцзалу, де вже кучкувались журналісти, і зупинився біля дверей. Десь подалі в коридорі було чутно галас і видні спалахи фотоапаратів - очевидно, сюди вже йшла Юлія Володимирівна(тм). Віктор Федорович(тм) опанував себе, напустив серйозний вигляд. Про всяк випадок крадькома витяг із внутрішнього карману пласку фляжечку і хильнув трохи "оковитої", одразу закусивши ароматичною пастилкою.
Ось вона... З-за рогу в оточенні великого натовпу фотокореспондентів вийшла Юлія Володимирівна(тм). На фоні велетенських вудлищ, на яких були прикручені мікрофони, а також юрби репортерів вона видавалась такою маленькою та тендітною, як дівчина-студентка у своєму чорно-білому вбранні. Віктор Федорович(тм) спіймав себе на думці, що хоче узяти її на руки і нести коридором, захищаючи від цих хижих солдат удачі та магнітофона своєю спиною. Ні до кого більше він не відчував таких почуттів, і взагалі часто дивувався, як таке може бути - адже для нього завжди жінки були лише "бабами", або якимись мегерами. Але вона інша. Вона не боїться цієї налізливої публіки, вона царить над ними, як королева. Тільки зараз Віктор Федорович(тм) усвідомив, що саме притягує його в ній. Вона оточена аурою обраності, вона випромінює енергію, яку мають тільки ті, кому призначено бути центром сподівань людей.
- Віктор Федорович(тм) - посміхнулась вона. - Я рада, що ви прийшли вчасно і у доброму гуморі. - і пошепки. - Питання вивчили?
- Вивчив. Від зубів відскакує. - пошепки відповів.
Все пройшло дійсно нормально. Тільки коли він сідав у крісло, мимохіть задивився на струнку пряму спину Юлії Володимирівни(тм), яка зручно влаштувалась напроти і з поблажливою посмішкою дивилась на свого візаві. В результаті мало не промахнувся повз сидушки, і так би й гепнувся привселюдно на підлогу - якби Юля застережливо не підняла пальця. Вмостився, дістав блокнот і ручку із сердечком БЮТ. Перед Юлею лежав завбачливо покладений кимось із репортерів блокнот із емблемою ПР. Все повинно бути символічно, і демонструвати готовність до діалогу. Втім, Віктор Федорович(тм) і так був готовий до нього, всі ці дрібнички були лишень для преси. Сьогодні Віктор Федорович(тм) здавав екзамен на самостійність як політик. Якщо вдасться - він потіснить Раїсу Миколаївну(тм) і зможе нарешті сам провадити власну партійну лінію.
Питання він все-таки читав по папірчику, але на цей раз не по-писаному, а тільки одним оком підглядаючи на ледь накидані олівцем ключові слова, або тези. Відповідати теж намагався власними словами. Юлія Володимирівна(тм) не сильно валила, як він боявся. Просто раз у раз відповідала, настоюючи на своєму баченні. Обережно задав питання по Дніпроенерго - Рінат(тм) просив. Юлія Володимирівна(тм) приємно здивувалась такій самодіяльності, і вистрелила іронічними жартами. Віктор Федорович(тм) постарався змінити тему на звільнення за політичними мотивами, але розмова плавно перейшла на "рецепти лікування". Тут йому пощастило і він ввернув навіть комплімент, що йому приємно розмовляти із людиною, яка володіє темою. В очах Юлії Володимирівни(тм) заграли задоволені бісики, і вони завершили зустріч обміном дружніми шпильками.
А потім разом пішли в коридор, де охорона відтіснила репортерів, і залишила нарешті їх наодинці.
- Ну... як? - мало не почервонівши, як школяр, запитав Віктор Федорович(тм).
- Не хвилюйтесь, вийшло дуже добре. - лагідно поклала руку йому на зімкнуті на грудях, як у двійочника перед директором, долоні. - Принаймні для вашого рівня.
Відчуваючи тепло жіночих рук, які зігріли його захололі від нервування пальці, він підняв на неї очі, і про всяк випадок перепитав:
- Що, дійсно вийшло?!!!
- Вийшло. Тепер вам трохи риторики - і вийде справжній політик. - дзвінкий сміх Юлії Володимирівни(тм) прозвучав в його вухах як фанфари на виграній олімпіаді.
Він придушив в собі бажання застрибати на одній ніжці, як дитина, і замість цього просто стиснув маленьку руку Юлії Володимирівни(тм), яка видавалась мало не дитячою на фоні його екскаваторних лопат.
- Спасибі. Я... - ніяковіючи під допитливим поглядом здивованої такою реакцією Юлії Володимирівни(тм). - Я ніколи і нікому про це не казав, але... я хочу бути з вами. тобто... я хочу бути з вами, тут, в парламенті. Я ніде більше не почуваю себе нормально, крім сесійної зали, особливо, якщо ви тут. Я... я хочу бути політиком, справжнім політиком, як оце ви... щоб мене народ вибирав, а не гроші.
- Вам ще багато чому треба навчитись. Спочатку почніть із критики. Ви повинні вміти критикувати опонента.
- А... А можна мені критикувати вас?
- Звичайно. - посміхнулась Юлія Володимирівна(тм). - Але якщо хочете учитись у мене, то завважте, я прискіпливий екзаменатор. І я не даватиму вам спуску.
- Я знаю, знаю, я читав на форумі. "Ніхто не буде для тебе кращим учителем, ніж твій ворог - він покаже тобі всі твої слабкі місця і ніколи не робитиме тобі поблажок". - поквапливо сказав Віктор Федорович(тм).
- Це дуже добре, що ви читаєте форуми. Але цю фразу задовго до форумів висловив Сунь-Цзи. Вам треба більше читати. А тепер вибачайте, у мене робота. Зустрінемось на полі бою. - при цьому вона змовницьки підморгнула йому.
Проводжаючи поглядом струнку фігуру прем'єр-міністра, Віктор Федорович(тм) зненацька відчув у собі якісь невідомі йому сили. Захотілось чогось більшого, ніж просто бути зіц-председателем. Тут і зараз він вирішив: він докладе всіх зусиль, щоб стати таким, як Вона. І може, тоді, він упевнений, зможе бодай бути просто її улюбленим ворогом. Це йому навіть імпонувало. Ось із ким треба виходити на політичний герць, а із такою мямлею, як Віктор Андрійович(тм). Мугикаючи пісеньку "We're all the best", він почимчикував до бібліотеки, обдумуючи, що буде критикувати. Треба ж показати, що і це він теж уміє...