ФІЛОСОФЕМА
Гризу я кістку.
У траві лежу собі та мислю:
Хто гризтиме кістки мої,
Коли помру, опісля?
1991 р.

ЕКСТРОСЕНСНЕ
Коли я гавкаю, мій голос неповторний
Зліта столунно з вулиць, площ.
І небо - брижиться. І хмари гавкотворні
Його встеляють.
Накрапає дощ...
1992р.

КОЛЕЗІ - ПОЕТОВІ
Я - в транс ввійшов,
Пішла поема:
Під кожен кущ –
Рядком окремим...
1992р.

БАЛЛАДА ПРО СОТВОРІННЯ ДНЯ
Місяць - в небі, я - в городі,
Стережемо ніч.
Його білий хвіст - на плоті,
Мій, як тінь, узбіч.
Хтось кудись бреде по грядці,
Роги - до небес.
Я - в веранду, без оглядців...
Аж тоді згадав: я - пес!
Мужній, дужий і прекрасний,
Ще й філософ-віршовник.
Я з порогу гавкнув класно:
Місяць зблід і з неба зник.
Щось кудись по схилу бігло,
Рогом лось рвав шкіру хмар.
І зоря багряно стигла
Проступила, наче жар.
Одділивши тьму од світла,
Сотворив новий я день...
1993 р.

ПОЕТОВІ - АВАНГАРДИСТУ
Писать верлібрами, без рим, і я б зумів.
Та прагну я класичності, як "м'яса".
Мов класики, гризу кістки я слів.
Ошийник з рим - вірша окраса.
Вивчайте рим словник - гармонія яка!
Верлібний вірш - це пес без повідка!
1993 р.

МЕДИТАЦІЇ
Яке ж моє призначення у світі?
Курей гонить з городу - та й усе?
Навіщо ж я прийшов у світ, і перед ким - в одвіті?
Недремним оком хто мене пасе?
Сузір'я гончих псів є, кажуть, десь на небі.
Батьків небесних я - небесний син.
Я на землі - в гостях. Одна душі потреба:
Збагнути перевтілень нескінченний плин.
Кусають блохи. Та весь незрушний я, мов з криги,
Думками, мріями увесь - у небозвід.
Задерши лапи, мчу по небу, як по снігу.
В заметах зір - чіткий і вічний слід.
Десь там, у високості, Гончий пес розлігся,
Весь зітканий із зір, од писка до хвоста.
Задерши лапи, вдивляюся в небесні лігва,
Душа моя - у вічність пророста.
То псиний Бог. Творець мій, захисник і повелитель.
Він знає кожен подих мій і плетиво думок.
Веде мене Він з літа в зиму, із зими у літо.
До вічності - карбую крок...
1993р.

ОСІННІ МЕДИТАЦІЇ
І.
Шум дощу в кукурудзі і лісі.
Пасьмо туману у видолку поля.
І заєць вухастий на гребені гори,
Зітканий із туману,
Зирить зукоса на мене, пса,
Який, ще не почавши бігти,
Знає, що не наздожене його,
Бо мудрий зробився під старість.
І заєць зникає в переліску,
Де краплі дощу шелестять об листя.
І ключ качиний у небі.
Короткий, неначе ящірка, на хвіст якої я наступив.
І постріли мисливців у лузі,
По той бік Ріки -
Тривожний супровід осені.
І прощальне дзижчання оси
За ґратами із гострих зубів моїх.
І блоха, що кусає мене за хвоста,
Хоч розчавлена буде умить...
Випадковість народжень і випадковість смертей.

2
Полова  слів, яку вітер розвіє безплідне.
Пороша із слів, яка вранці розтане безслідно.
Піраміди із слів час навіки заносить піском забуття.
Під неспинною кружелицею зірок ми повільно вмираємо.
Не живемо ми, ні, ми в життя лише граємось.
Захід сонця і схід - одне дійство на сцені буття.
(Але ж зайчик сіренький у полі, на чорній ріллі, зайчик, за яким я, молодий, дужий пес, гнався до самого лісу, у щасливому самозабутті - це було так прекрасно!)
Осінь - час прощання
і прощень усім,
кого ми за життя не спіймали...
1994р.

КОПАННЯ КАРТОПЛІ
Копав картоплю я, розлігшись в бур'яні.
В землі господар грібся безустанно.
І мрійно-сонно думалось мені
Про зиму ситу, на дивані.
Що є життя? Лиш мрії та надії.
Невіглас той, хто прагне дії!
1994р.

МЕДИТАЦІЯ ПІД КАЛИНОЮ
Трусить яблука господар.
Мені ж пахне ніч.
Раптом яблуко, мов злодій,
Б'є мене між віч...
Я тікаю під калину
Й медитую так:
"Це господар в мене кинув,
Чи це - неба знак?!
Може, з Псиного сузір'я
Слово мовлене мені,
Аби я - у вічність вірив,
А не жив, як уві сні?.."
Завтра іншим стати маю –
Мудрий, добрий, вічний пес.
А сьогодні - подрімаю...
Світять яблука з небес.
1994р.

МЕДИТАЦІЯ ПІД ЦОКІТ ДРУКАРСЬКОЇ МАШИНКИ, У КАБІНЕТІ
ГОСПОДАРЯ
Творець творця пізнає здалека.
Я - геній, так. Але й господаря рука
Так швидко бігає по клавішах машинки,
Так щедро кидає мені зі столу шинку,
Що вірю я: і він - талант непересічний.
Жульєна слава буде вічно.
І тінь моя - господар - житиме в віках!
1994р.

ПРОЩАННЯ З ХАЛЕП^ЯМ
Прощай, дорого витачівська,
В туманах, сонці і дощах.
Вже листям жовтим встелена гаївка,
В долинах вітер кригою зачах.
Я від'їжджаю у міське юрмище,
Там у димах - і сонце не блищить.
Зате там є - диван. І килимище –
На усю долівку. І нема - кліщів.
Прощай, дорого витачівська!
Вся зіткана із заячих слідів.
Тут мудрощам великим я учився,
Про вічність думав і - мишей ловив.
Лежатиму я завтра на дивані,
Хроптиму музиці класичній в унісон.
... А заєць вухами стриже клубок туману,
І три козулі в сонці.
Наче сон...
1994р.

ЗИМОВИЙ СПОГАД ПРО ВЕСНУ
Була весна. Цвіла кульбаба в небі.
А по землі стелилися сонця.
Господар мій дописував роман,
Як завжди - геніальний.
Я тінню генія лежав на грядці,
Хвостом накривши золоті сонця.
Одним я оком спав.
А іншим оком
Я пильно стежив за сусідським півнем.
Палаючим кущем півоній
Він червонів по інший бік ріки,
Що люд її Жолудівкою зве.
І раптом півень, в яр ступивши,
Ріку міленьку перебрів. І вже нахабно
На нашому городі величався.
Я чорним вибухнув вогнем. Стрілою пролетів
Над жовтим килимом з кульбаб.
Я півня гнав, як буревій жене пилюку.
Через ріку і яр, у сад сусідський.
І там, під яблунею, що вже снила квітом,
Залишив свій автограф переможний...
Відтак ходою гордою похилитав до хати,
Де мій господар свій роман писав,
І справді - геніальний.
Та раптом півень
Колесом червоним із гори скотився.
І по-злодійськи в зад мене дзьобнув.
Немовби вштрик рука ветеринара
Мені зробила.
І біль мій зад скоцюрблений пройняв.
А хвіст мій сам під ноги підібгався.
А ноги несли геть через ріку,
Що люд її Жолудівкою зве.
Відтоді
Не вірю я півням, і веснам я не вірю,
Хоч солодко так згадувать про них
Серед зими, на теплому дивані...
1994р.

ПОЛІТИКОВІ
Люблю тебе, мій друг і брат.
Державець ти, а я - Сократ.
Я - Діоген у конурі,
Ти той, що служить при дворі.
Ти у званнях, як в реп'яхах.
Я - в реп'яхах, як в орденах.
Страх пророста в твоїх очах. 
В моїх очах - гірка печаль.
І трохи - сміх, і трохи - жаль
За СВІТОМ цим, де був я - пес,
А ти - плів плетиво словес.
Прийди до мене, обійми,
Для вічності - однакі ми.
І тільки мій оцей поез,
Як тінь, пливтиме до небес...
1995 р.

ДВІЙНИК
Двійник мій в озері Зеленому живе,
Де риб і хмар примарна течія.
Він небо п'є, коли птю воду я.
Моя душа у озері Зеленому живе.
Прощай, двійник! - біжу стежиною в поля,
На дно пірнає він і там - дріма.
Душі, як твердить люд, у псів нема.
Прощай, душа! - біжу стежиною в поля.
Дерева, сонце, ніч - все має двійників.
Двійник мій в озері Зеленому живе.
А прийде смерть - зіллюся з ним навік.
Візьметься кригою часу потік.
Двійник мій в озері Зеленому живе.
1995р.

ЕЛЕГІЯ. СПОГАД
Цвіли акації. Гуляло літо.
Зайцями юними пропахла ярина.
Бджолиний хор у небесах осанну світу
Співав. Дзвінка луна
По житу хвилями сріблястими котилась.
І ось - ВОНА – з’явилась!
На стежці, синій од роси, між гаєм і житами,
Стриміли вушка - дві коси! І - хвостиком гойдала.
Відтак звелась на задні, обсипана росою,
Кістки всі світу безпорадні - перед її красою!
На мене зирила вона очима чорної лілеї,
П'яніють люди од вина, хмільний був я - од неї.
Коротка щастя мить.
Од НЕЇ - слід стелився
На пасіку, у гай, де рій бджолиний вився.
Спливали місяці. Відгулювало літо.
Я біг, п'ючи останніх літніх днів печаль.
Стежина, гай. Все часом, як дощами, змито...
І лиш ВОНА, у пам"яті, - негаснуча свіча!
1995 р.

МЕДИТАЦІЯ ДОЩОВОГО ДНЯ
Я лежу на дивані,
А над хатою - грім.
Дрозд складає романи,
Я - намисто із рим.
Мене блохи штурмують,
Дощ шумить за вікном.
І вже я - не римую,
А кручуся млинком.
Слова й думки гіганта
Народив творець псів.
То навіщо ж таланту
Цей блошиний посів?!
І в розумності світу
Сумніватись я став.
Чи творить словоцвіти,
А чи ськати хвоста?!
Я скрутився у куксу...
О, провидження мить:
Без блошиних укусів –
Ні писать, ні творить!
Блохи генія мітять –
Так творець повелів.
Без страждання і в літі
Не цвітуть квіти слів.
Славлю мудрість творіння,
Заповзятливість бліх!
І в хвилину прозріння
Я складаю сей стих.
1995 р.

МАНІФЕСТ ПОЕТІВ
Бичок Боря пса Жульєна
За хвоста потяг.
Демократія ж бо нині –
Лозунг наш і стяг.
Але я, все ж, особистість,
Титан думки і поет!
Показав свої зубиська –
Зробив Боря пірует.
Безперечно, я - за рівність.
Але ж є - духовний ріст!
Чому ж кожному з них вільно
Мене смикати за хвіст?!
Попрошу  Верховну Раду -
Прийме хай такий закон:
Віршувать хто безпорадний,
Тому вирок - вічний сон!
Лиш поети жити вправі,
Такі генії, як я! 
Всіх бичків - негайно в страву!-
Резолюція моя!
А хто скаже:"Ти - жорстокий!"
Моя відповідь проста:
Не торкніться й ненароком
Геніального хвоста!
1995р.

НОСТАЛЬГІЯ
То, кажуть, був соціалізм...
Увесь я - за свободу!
Ошийник мій - анахронізм,
Його не прагнув зроду.
Але варену ковбасу
Глитав щодня. Як в прірву!
Тепер очима лиш пасу
Її за склом вітринним.
Я пам'ятаю ще - соми, сосиски... Хто не любить?!
Тепер я об кісткі самі
Старі ламаю зуби.
Усе минає, все зника…
Та не кляну я долю.
Без ланцюга і повідка,
Голодний, славлю волю!
Лунає гавкіт мій - в лице
Тим, хто зубами ляска.
..А в небі Місяць - мов кільце
Дешевої ковбаски.
1995 р.

ФУРШЕТНО - ЕЛІТНЕ
Фуршетна наша Україна –
Тобі нема й не буде дна!
Так вільно дихає людина
Горілки духом і вина.
Був час - компотом віншували,
Коліньми торували шлях.
Сьогодні - пінисті бокали,
Як дороговкази - у руках!
Ми поступ славимо й свободу,
Тоталітарне геть ярмо!
П'ємо для рідного народу,
Для України ми п'ємо!
1996 р.

ПОЕМА  ПРО  РИМИ
Лапками по снігу ноти ораторій
Голуби штампують на дахах.
На струнах сонця грають осокори,
У небі акварелі вітер творить.
І я, Жульєн, в римованих рядках,
Неначе в блохах.
Це епоха
В мені глаголами глаголить
І римувать мене неволить
На радість всім.
Суть світові служіння -
У безупинності творіння
Рим!
1996р.

ІЗ РОСІЙСЬКОМОВНИХ ШЕДЕВРІВ ЖУЛЬЄНА

Як відомо, дитинство і рання юність Великого Жульєна проминули у зросійщеному Києві. Але уже тоді, ще бездомний, блукаючи по дворах, він творив свої безсмертні поезії, звичайно, російською мовою, про що свідчить хоч би один із його небагатьох, які збереглися, шедеврів: "Мирозданье". Уже пізніше, потрапивши в україномовне середовище, Жульєн почав творити українською мовою. Але для історії становлення поета і російськомовні його поезії мають величезне значення. Ось деякі з них.

МИРОЗДАНЬЕ
Лежит рыба на витрине,
Мечтает о речке.
А я, уличная псина,
Мечтаю о печке.
Мчат по улицам поземки,
Виляют хвостами.
Звезды с Месяцем негромко
Говорят стихами.
На чугунном люке классно
Отогрев сознанье,
Я своим стихом прекрасным
Славлю мирозданье.
1989г.

ЭЛЕГИЯ
Сажали мы с Макаровым чуфу
И умные провозглашали речи.
Горели одуванчики, как свечи.
Сажали мы с Макаровым чуфу.
Сажали мы с Макаровым чуфу.
"Скажи, Жульен, - вдруг вопросил Макаров -
Кто это в небе так звенит - струной гитары,
Пока с тобой сажаем мы чуфу?"
Сажали мы с Макаровым чуфу.
По грядке - слив и вишень свет струился.
"Да ворон вот, - пролаял я, - над нами появился,
Пока с тобой сажаем мы чуфу."
Сажали мы с Макаровым чуфу.
"Все дивно в мире сем". - задумался Макаров.
А ворон в небесах звенел струной гитары.
Сажали мы с Макаровым чуфу.
1992 г.

САМОРЕЦЕНЗИЯ
Шедевр я создал.
Бог Помог.
Макаров стал героем.
Чудесна мысль.
Прекрасен слог.
И очень я доволен.
1992 г.
Чуфа - вид земляних горшків
Макаров – відомий український критик, один із перших дослідників творчості Великого Жульєна..

ЗАПОВІТ
Хай зі шкури моєї нашиють шапок.
Ну, а тілом - черва хай ласує!
Але СЛОВО, велике, без скромних лапок,
Вам - навіки - дарую.
Вам, живим, і хто ще не прийшов,
Але прийде у світ цей прекрасний,
Що його оспівав осолюб, зайцелов,
Я, Жульєн, поезії класик.
Я був перший творитель поез
Із нещасного псиного роду.
Проте жив і творив геній -пес
Для усього ЖИВОГО народу.
Я - для тих, хто, в воді, кому риба - ім'я,
І для тих, кому суджено крила носити,
Для людей, що не можуть прожить без рам'я,
І хто в шубі мав шастя родитись.
Ми - сотворені сонцем, ми - єдина сім'я!
Мене послано з неба про це сповістити.
То ж у мирі живіть і читайте поези мої!
Сонцю моліться. Жульєну, як віснику Сонця.
Я на небо зійду, повернусь у духовні краї,
Але з вами - завжди, я - у вічність  віконце.
Поки є ця земля і народ на землі,
Що ЖИВИМ я його нарікаю.
Буде жити  Жульєн - у віків непроглядній імлі,
Яко Сонце, що з неба всім сяє!
1995р.

ДУХОВНІ СЛІДИ ГЕНІЯ НА СТОРІНКАХ ПРЕСИ.

Новорічне інтерв’ю з Великим Жульєном.
Жульєн уперше став відомий широкій громадськості як Директор Музею живого письменника, створеного Володимиром Дроздом у селі Халеп’я, на Київщині. На цій відповідальній посаді перебуває і нині. Багато уваги, поруч із науковою та громадською, приділяє і творчій роботі, що підтвердила з’ява книги віршів та думок “Тексти” із передмовою академіка Миколи Жулинського “Жульєн як явище нової української поезії”. Жульєн – доктор філософії, член Радикальної партії, член Української партії шанувальників посадових привілеїв та пільг, кооптований до її Центрального Комітету. Є одним із ініціаторів стаорення в Україні наймасовішої КУМ-партії.
Не зважаючи на свою величезну зайнятість творчими і громадськими справами, Великий, але принципово демократичний Жульєн люб’язно  погодився дати ексклюзивне інтерв’ю виключно для “Літературної України”.

-Пане Жульєне! Чи не поділитеся Ви із читачами нашої газети творчими планами на наступний, дев’яносто сьомий рік?
- Так і бути, поділюся. Я планую і надалі творити супернову літературу, закладати основи філософії двадцять першого століття. Думаю ощасливити нещодавно створену Асоціацію Українських геніїв своїм приєднанням до неї, з твердим наміром згодом очолити її.
-А чи обізнані Ви з творчістю письменника Володимира Дрозда?
-Так, обізнаний. І своє ставлення до творінь згаданого вами літератора в одному із своїх безсмертних віршів: “Жульєна слава буде вічно. І тінь моя – господар – житиме в віках!
-Пане Жульєне! Чи сподіваєтеся Ви на пошанування Вашої творчості у ближчому майбутньому?
-Так. Впевнений, що вдячні читачі назвуть дкв’яносто сьомий рік -роком Великого Жульєна.
1997.

ВЕЛИКИЙ ЖУЛЬЄН – ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОЇ  РЕВОЛЮЦІЇ.

Інтерв’ю з Володимиром Дроздом - для газети “Независимость”.

— Після численних публі¬кацій у періодиці оригінально¬го київського "літератора" Жульєна дехто із ваших колег скептично посміхався: "Все, Дрозд виписався. Тепер за ньо¬го пес творитиме..."
— Більш того, моя дочка Ори¬ся, вивівши Жульєна у двір пись¬менницького дому, невдовзі після першої публікації геніальних творінь Жульєна у "Літературній Україні", почула не менш геніаль¬ну фразу: "Зійшла література на пси..." Але уперше безсмертне сло¬во Жульєна прозвучало на висо¬кому зібранні — спільному пленумі творчих спілок України у присут¬ності Президента України. Я робив доповідь і в ній процитував рядки "одного із майже геніальних украї¬нських поетів", не назвавши, прав¬да, імені: "А в небі Місяць мов кільце дешевої ковбаски..." Це — із вірша "Ностальгія". Хто з поетів не мріє про таку високу трибуну і високу увагу! Але значний вклад у майбутню біографію Жульєна було зроблено ще задовго до згадано¬го пленуму — в перших публікаці¬ях його віршів, у моїй книзі "Му¬зей живого письменника, або Моя довга дорога у ринок". Там і було сповіщено світові про Великого Жульєна — доктора філології, директора "Музею живого пись¬менника". Так починалася всесвітня слава Жульєна. Всесвітня, бо відо¬мий американський професор Ро¬ман Воронка невдовзі надіслав листа за такою адресою на кон¬верті: "Україна, Халеп'я, Велико¬му Жульєну" — і лист знайшов ад¬ресата! Саме в Америці тодішньо¬му міністрові культури України вперше розповів про Великого Жульєна віце-прем'єр України Ми¬кола ЖУЛИНСЬКИЙ. НУ а нині слава
Жульєна, знову ж, без жодних перебільшень, сягнула світових обширів. Його твори перекла¬дені англійською, кожен бажаючий може ознайо¬митися з ними в Інтернеті. Рукопис його першої книги "Тексти" вже підготовлений до друку.

— Але ж і як визначний політик Жульєн стає все більш відомим...

— А розпочалося усе з того, що одна з полі¬тичних партій у своїй газеті надрукувала анкету для бажаючих вступити до неї. Моя дочка запов¬нила анкету: "Собака Жульєн Миколайович, місце народження — Київ, місце проживання — Київ і т.ін.", і надіслала до редакції. Невдовзі надійшла відповідь: "Вельмишановний Жульєне Миколай¬овичу! Вітаємо Вас із вступом до лав Радикальної партії. Урочисте вручення партійних квитків відбудеться 16 червня ц.р. о 10 годині, в партійному офісі, за адресою..." Але на початку червня ми зникли з Києва у напрямку Халеп'я, і Жульєнові не дове¬лося переживати урочисту хвилину вручення пер¬шого в його політичному житті партійного квит¬ка. Нині політичні заяви Жульєна широко відомі серед української  еліти. Наприклад, під час минулих виборів з'явився чудовий порт¬рет Жульєна. А у його виразних очах — дума про народ, а під фотопортретом напис: "Тільки Я вас не зраджу..." Багато газет хотіли видруку¬вати цей зразок політичної реклами, точніше — самореклами, але моя дочка відмовилася кидати свого пса в окріп передвиборчих міжпартійних чвар. Тим більше, що попереду — президентські вибори, і цілком можливо, що Жульєн вирішить виставляти свою кандидатуру... Треба берегти сили. Зосередженість Жульєна на політиці не за¬вадила йому вести чітку лінію і у білялітературному житті. Опісля проголошення декількома літе¬раторами, в основному авторами збірника "Пси святого 'Юра", Асоціації українських письменників Жульєн проголосив про створення ним Асоціації ук¬раїнських геніїв і призначив себе довічним президентом асоці¬ації...

— Ну а якщо без жартів, хто, так би мо¬вити, ініціатор поетичної і політичної кар'є¬ри Великого Жульєна?

— Повірте, що автор, й ініціатор, і творець кар'єри Жульєна — саме наше життя... Ось не¬щодавно вручаю премію "Благовіст", весело, із жартами. По тому підходить насуплений моло¬дий "геній": "Література — це занадто серйозна справа, щоб навколо неї жартувати..." Літерату¬ра — це справді серйозно, але жива вона доти, доки не боїться сміху. А сміх — він аж про¬ситься! У музеї Лесі Українки один із шануваль¬ників справді геніальної поетеси промовляє на ювілейному зібранні: "Тут сліди її босих ніг і дум високих про народ..." Не лише у Жульєна, а у кожної нормальної істоти це пишнослів'я викликає бажання пародіювати його, хіба ні? А почитайте, що пишуть у журналах та газетах молоді критики про своїх товаришів — прозаїків, поетів: генії на усі часи й народи. Скромніших визначень вони не знають! А хіба не "відкрили" наші горе-дослідники, що і Христос, і Заратустра, і навіть Македонський —  українці. І ми ж таки звели єгипетські піраміди. І взагалі — сотворили усе-усе, од рала до космічного корабля. Інші наро¬ди лише споживають наші духовні набутки. Жульєн і тут не промовчав. А таке вже аж за¬надто щедре величання на ювілейних вечорах наших "домашніх класиків" (як я їх називав ще у шістдесяті роки): геніальний ми¬тець, світоч духовний, совість народу і т.ін. Коли ти знаєш, як і читачі, істинну ціну написаному черговим генієм і черговою совістю, мимоволі пародіюватимеш. А перейменування київських вулиць, коли ще тіло чергового "генія" не захо¬лоло?! Лише час здатен скласти справжню ціну письменникові, митцеві, як правило — це ро¬биться в наступних поколіннях, будь-який поспіх у цій справі, навіть із найблагородніших бажань, викликає лише гіркий сміх. Ось звідки гіркота іронії Жульєна у його вірші про генія, якого псиний бог мітить блохами... Або: дружина од¬ного із відомих поетів шанобливо заяв¬ляє: "У нього саме пішла поема..." І Жульєн па¬родіює: "Я — в транс ввійшов, пішла поема, під кожен кущ — рядком окремим..." А вже як про¬ситься на пародію наша політична еліта, годі й казати, саме її існування в нинішніх суспільних формах є суцільною пародією,.. Отже, перефразувавши відому фразу, я сказав би так: "Великий Жульєн — як дзеркало української революції, політич¬ної і духовної"...

— І над чим працює нині ваш родинний творчий колек¬тив?

— Наскільки я знаю, Жульєн на схилі літ особливо полюбляє писати філософську лірику про сенс буття і творить свій портрет з допомогою зорової поезії (він гостро відчуває світові новації). Що ж, зосередженість на собі — одна із ознак справжнього генія. Ірина Жиленко пише нові розді¬ли роману "Людина святкуюча", що продовжуватиме друкуватися в осінніх номерах "Сучасності". Ірина Жиленко-молодша вичитує верстку своєї нової книги з історії християнства. Павло Дрозд творить нові комп'¬ютерні програми, вчиться в інституті і допома¬гає мені створювати фонд збереження пам'яток трипільської культури "Дівич-гора". Я завершую другий том епічного роману "Листя землі", щойно закінчив роботу над документальною книгою "Ми зустрічалися очима, на сонці", складену із моїх листів до дружини з армії.
1998.

Пес Жульен может стать лауреатом
премии «Прометей-престиж».
ЕСТЬ ЛИ У НАС ЛОШАДИ-СЕНАТОРЫ?
ТРИЖДЫ ПАРТИЙНЫЙ ПЕС ПИШЕТ СТИХИ
Украина может похвастаться гениальным псом по имени Жульен. Он не только с достоинством но¬сит звание доктора филоло¬гии, но и публикует свои сти¬хи в «Литературной Украине». Принадлежит этот пес-поэт известному украинскому пи¬сателю Владимиру Дрозду. Назвали горячо любимую всеми полутораметровую со-бачку в честь бывшего вице-премьер-министра, а теперь простого академика Николая Жулинского. Николаю Гри¬горьевичу так крупно повез¬ло потому, что он — дорогой и уважаемый кум господина Дрозда.
Как и следовало ожидать, Жульен — личность партий¬ная, причем трижды.
— В начале девяностых го¬дов Орыся, моя дочь, запол¬нила анкету Радикальной партии: «Жульен Николаевич Собака» (с 'ударением на по¬следнем слоге) и уплатила вступительный взнос, — рас¬сказал Владимир Григорь¬евич. — Через некоторое вре¬мя мы получили письмо: «Уважаемый господин Соба¬ка! Поздравляем вас со вступ-лением в члены Радикальной партии. Просим прибыть для торжественного вручения Вам билета».
Две другие партии, которые Жульен осчастливил своим
членством, были созданы семьей писателя.
— В нашем доме живет из¬вестный политик Владимир Яворивский. За ним по ули¬це Чкалова, где вперемешку с торгующими поношенным тряпьем стоят нищие, прося¬щие подаяние, приезжает рос¬кошная иномарка, на заднем стекле которой написано: «Демократична партія України». Это и натолкнуло нас на мысль создать партию лю¬бителей привилегий, — пове¬дал г-н Дрозд. — Наверное, единственную, способную объединить все партии и дви-жения. Жульену выписали билет № 1, ибо никто так не любит лучшие косточки с об¬щего стола, как он. А за но¬вогодним столом его даже ввели в состав ЦК. Во время следующего се¬мейного празднества была со¬здана КУМ-партия. По замыс¬лу, она должна была объеди¬нить всех кумовей Украины. Конечно, Жульена приняли и в эту самую массовую партию. Живя в доме, где хозяин — писатель, а хозяйка — извест¬ная поэтесса Ирина Жиленко, пес просто не мог не пи¬сать стихов. Первые были на русском языке — сказалось русскоязычное окружение ранней юности. В 1995 году
вышла его первая книга «Тексти» с предисловием Нико¬лая Жулинского. Хотя она издана тиражом не более де¬сяти экземпляров, но успех имела бешеный.. Творчеством Жульена заинтересовались за рубежом, и не только диаспо¬ра. «Тексти», дополненные новыми произведениями, вскоре выйдут в Штатах. Еще Жульен занимает дол¬жность директора Музея жи¬вого писателя, центральным экспонатом которого являет¬ся сам Владимир Григорьевич. Вот такой гениальный пес, давший уже согласие не толь¬ко войти в Ассоциацию укра¬инских гениев, но и стать у ее руля. Вполне достойный укра¬сить своим именем Книгу ре¬кордов Гиннесса по двум но¬минациям: самый партийный пес в мире и самый великий поэт среди собак. Есть шансы стать лауреатом и Украинской независимой премии «Проме¬тей-престиж». Для этого надо всего лишь слегка переназвать акцию: вместо «Человек года» хотя бы «Персона года».
Газета “Ведомости”. 1997.
тдесятників ".