Вчора цей текст я запостив на ФУПі. Реакцію можете собі уявити - мене півгодини намагались обізвати злодієм і зловмисником, мовляв, я не хочу платити за програму її реальну вартість. При цьому ніхто так і не спромігся мені пояснити, що ж, власне, купується за цю вартість, і які майнові права набуває людина при купівлі програми. З'ясувалось навіть, що при купівлі програми користувач насправді її не купляє, а купляє дозвіл на її використання. Тобто ніяких майнових прав на програму він не набуває, а її формальним власником лишається продавець. Цікавенька картинка, правда ж? З'ясувалось також, що при копіюванні програми дійсно не наявні ознаки крадіжки, а насправді відбувається порушення виключних прав автора на розповсюдження твору. Тобто програма з одного боку прирівнена до літературного твору, а з іншого - до класичного товару "штучного" виробництва, яке до того ж не можна продати, а можна тільки віддати в оренду. Фактично, програмне забезпечення при такій моделі є аналогом інкунабули - середньовічних книжок, які створювались автором в єдиному екземплярі, і мали велетенську цінність. Але, як ми уже казали вище - сама сутність програми полягає в тому, що її можна копіювати, і витрати на виробництво такої копії дуже невеликі, можна сказати навіть - незначні. Тут треба зробити невеличкий відступ, і розглянути деякі теоретичні питання.
Кожна річ має вартість. Ця вартість складається з тих витрат, які поніс виробник при створенні цієї речі, а також так званої "доданої вартості", тобто приблизної оцінки коштів, які необхідні виробнику як зиск. Існують політекономічні праці, які присвячені суто цьому питанню, де розписано - як формується додана вартість, на що вона потім може витрачатись, і таке інше. Можна зазирнути в вікіпедію, і читати про сонм різних видів виробництва, але по суті існує два його види - "одиничне" і "масове". Одиничне іноді ототожнюють з натуральним господарством, але це неправильно. Одиничною може бути і продукція фірми, як, наприклад, ювелірні вироби "Фаберже". Або комп'ютери марки Cray. Аналогічно масовим може бути і натуральне господарство, якщо один майстер здатен виробляти великі обсяги якогось товару, наприклад, за допомогою розробленої ним машини. Різниця тут саме у кількості товару, який виробник може продати і отримати зиск, бо саме це впливає на його ціну. Це цілком зрозуміло.
Сума зиску, яку хоче отримати виробник від своєї діяльності, як правило - фіксована, принаймні на початку розгортання циклу. Це так званий "запланований прибуток", який визначається ще до початку самого процесу виробництва, і який, власне, покликаний дати відповідь на питання, чи доцільно взагалі, наприклад, випускати сірники з червоними або синіми голівками. Він закладається в початкову ціну товару. Решта (тобто те, що отримане зверх запланованого рівня прибутку) називається "чистим прибутком", і саме ним потім визначається реальна цінність виробу, що відображається на зниженні або підвищенні ціни при подальшому продажі. Теоретична межа і блакитна мрія будь-якого виробника - це 100% чистого прибутку, простіше кажучи - отримувати прибуток, не витрачаючись на виробництво. І це теж цілком зрозуміло.
Для того, щоб отримати запланований прибуток виробник визначає так звану "пілотну партію", тобто планує створити стільки товарів, щоб збалансувати витрати на їх виробництво і рівноважно розподілити суму запланованого зиску між ними так, щоб не збільшувати суттєво продажну ціну. І отут основну роль грає саме кількість товару, яку може створити виробник. Якщо виробництво одиничне, то весь запланований зиск включається у продажну ціну створеної інкунабули. Якщо виробництво масове, то зиск розподіляється по рівноважній формулі З/К, де З - зиск, а К - кількість товару. Саме тому продажна ціна при масовому виробництві суттєво зменшується, а не лишається такою самою, як у випадку одиничного виробництва. Це теж цілком зрозуміло.
Тепер закономірне питання, яке виникає у будь-якої людини, яка вміє мислити, полягає у тому, де в цій цілком зрозумілій схемі знаходиться автор. Адже все, нами описане вище, є виробництвом, яке включає в себе більше одного суб'єкта. І тут починається нерозуміння. Тому що в класичному понятті авторського права автор та виробник є тотожними поняттями. А ось в сфері промислового права - не тотожними. В промисловому праві авторство визначається не за тим, хто саме створив товар - ним може бути і робітник, який працює по певному шаблону, а хто створив ідею та технологічний ланцюжок товару. А в авторському праві авторство визначається саме по тому, хто товар створював. Ілюструю прикладом:
1. Промислове право.
Винахідник Б. створив креслення іграшкової моделі літака Ла-3. Він також опрацював можливі варіанти матеріального втілення цієї моделі, тобто виробив технологічний ланцюжок типового створення такої моделі (при цьому самому йому для цього робити модель необов'язково - він може скористатись і засобами проектування). У винахідника Б. матеріали купив виробник Д., який запровадив масове виробництво таких модельок. І щодня приблизно 100 таких моделей клеять наймані працівники. З точки зору промислового права автором модельки при будь-якій моделі виробництва все одно лишається Б., скільки б таких модельок не створювали. Навіть якщо хтось дома розбере модельку, потім випиляє лобзиком такі самі детальки, і складе модельку самотужки, хай навіть розфарбує його якимись яскравими кольорами, або додасть рюшечок - від цього автором моделі він не стане. А от якщо внесе якісь свої зміни в сам процес - тобто матиме місце суттєве внесення змін в принцип створення моделі - тоді стане.
2. Авторське право.
Автор Ш. сидів в архівах і розбирав старовинні рукописи. В одному рукописі він натрапив на коротеньку замітку, написану середньовічним автором В., і де стисло розповідався якийсь сюжет. Автор Ш. записав собі це, і на основі знайденої замітки написав цілу п'єсу, де вклав в сюжет додатковий зміст, філософські відступи і художній талант. В цьому випадку автором вважається не автор В., а Ш., оскільки він є автором конкретної реалізації висловленої іншим автором ідеї.

В другому випадку, зазначу в дужках, описана невигадана історія всім відомої п'єси Шекспіра "Ромео и Джульєтта".
Гадаю, всім помітна ключова різниця між цими двома видами права. В першому випадку авторство присуджується по факту створення принципу. В другому випадку авторство присуджується по факту створення конкретного виробу - в даному випадку п'єси. На першому варіанті засноване патентне право, яке захищає винахідників. На другому варіанті засноване сучасне авторське право, яке захищає письменників, музикантів та решту митців. Одразу помітимо ще одну ключову різницю між цими двома видами права. Перше описує масове, а друге описує одиничне виробництво.
Це, либонь, теж цілком зрозуміло...

Справа навіть не в цьому. Поточний стан в законодавстві і в юридичній практиці не просто не захищає виробника (я вже не кажу про власника) програмного забезпечення, він прямо породжує піратство. Тому я й розпочав цю тему, аби розробити таку систему ціноутворення ПЗ, при якій захищений був б і автор, і користувача б не примушували ухилятись від сплати ціни. Найпростішим таким шляхом є тотальний контроль (цим шляхом йде США). Я намагаюсь створити економічний ланцюжок. Тому що контроль завжди веде до поліцейської держави і утворення диктатури. Економічні системи працюють без надмірного контролю. А для побудови економічних методів слід розробити теорію.