Я теж вічно ім'я автора забуваю  Згадую тільки тоді, коли бачу нові його роботи. Це - дуже хороший автор, практично єдиний із відомих мені в Україні, який грамотно здатен написати про той час. Говорячи, що він найкращий, я не враховую талановитої молоді, яка зараз активно зайнялася УПА і Голодомором, бо то все-таки локальні моменти, досить специфічні. А от спеціалістів із власне історії сталінського періоду в Україні обмаль. Крім нього хіба-що Преловську можу назвати, так та більше УАПЦ займається. У Росії, втім, не дивлячись на величезну кількість подібної макулатури, теж справжніх спеціалістів можна по пальцях перерахувати. Та й то це, переважно, сталіністи, які змушені копатися, щоб знайти аргументи на користь свого "любого". А ось роботи цього автора з'явилися ще тоді, коли всі інші писали на рівні "Огонька", і вразили мене умінням працювати і оцінювати.

Я Фереро теж дуже люблю. Може він і не найкращий історик, але так живо, незаангажовано и якось реально історію Риму ніхто не описував.

Боюся, що у мене  з цього жанру навряд чи піде далі Роберта Горварда з послідовником – Спрегом де Кампом, що закінчив багато горвардівських книжок в його дусі (Горвард помер у 1936 році тридцятирічним і багато творів залишив незакінченими або у вигляді короткого змісту). Ніколи просто. До речі, екранізації до недавного часу нездатні були навіть приблизно передати емоційний відтінок творів майстра. (На мій смак і до вестерну теж підходить, хоч кіна теж нічого)

Ще мені сподобався «Океан сказань» Сомадеви. Чого варта розповідь про раджу, що своїми подвигами заслужив милість бога Індри, і той наділив раджу здатністю перетворення думок на речі. Оскільки раджа був із військом у пустелі, то подумав про оазис з палацом, а коли зайшов у той палац – щось подумалося про тигра, тигр одразу з*явився і смачно пообідав раджею… У бажаннях слід бути скромним.

Бруно Ферреро «Майже нічого»

- Скажи мені, скільки важить сніжинка? – запитала сніжинка голуба.
- Майже нічого, - відповів голуб.
Тоді синиця розповіла йому таку історію:
- Якось я відпочивала на сосновій гілці, аж раптом почав падати сніг. Це навіть не була заметіль, ні, лише кружляли легесенькі сніжинки, легенькі, мов сон. Оскільки в мене не було інших занять, то я розпочала рахувати сніжинки, що опускалися на мою гілку.
Їх упало 3.751.952.
Коли ж легенько і тихенько упала 3.751.953-тя сніжинка, таке собі майже нічого, як ти з цього приводу висловився, - гілка зламалася…
Голуб, великий авторитет у галузі миру ще з часів Ноя, на хвильку задумався, а потім промовив:
- Можливо, потрібно ще тільки однієї особи, аби у світі запанував мир?
-
Подумай, а може, бракує тільки тебе?

Отредактировано чивинебачилитакого (2008-01-10 01:29:52)