Вільна республіка Ахеронт

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Вільна республіка Ахеронт » Історія України » Проект Великі українці


Проект Великі українці

Сообщений 31 страница 60 из 78

31

Lanselot написал(а):

про таких неукраїнців, як святитель Петро Могила, то він мусить іти в перших рядах.

Додаємо у список :)
А якщо, зайшла мова про церковників, додам Андрія Шептицького, засновника першого в Україні земельного гіпотечного банку та поняття "сільській туризм" :thank_you:

0

32

Список для спеціалізованого видання був чоловік у п'ятсот. І це ще далеко не весь. Єдине, вибирати треба таких, про яких в першу чергу можна сказати: "Ах!"  :D Так і таких сотня набереться точно.

0

33

Lanselot написал(а):

Українська історія має сприйматися, не як місцева хуторянщина, а як частина всесвітньої історії.

Звичайно ж, так. Але спочатку треба визначити хто ми є, визначити наших героїв, лідерів, всіх тих хто творив історію, а потім з цим "багажем" поєднатися з всесвітньою культурую. І це визначення, дуже потрібно для певної частки населення, бо є частка яка ВЖЕ вважає себе частиною всесвітньої історії.

0

34

Lanselot написал(а):

Список для спеціалізованого видання був чоловік у п'ятсот.

А де ви бачили цей список???
:blink:

0

35

Тут справа не тільки в зв'язку. Потрібно, щоб з'являлися дослідження з чисто "не нашої" історії, але українські. Втім, це уже не зовсім до цієї теми.

0

36

Lanselot написал(а):

Люди мусять не жалісти свою Батьківщину, вони мусять відчувати за неї гордість.

Цілком згоден. Воплі та соплі про клятих москалів вже не актуальні. Актуальний жорсткий прагматизм, та відстоювання своїх власних інтересів. Друге питання у тому, щоб усвідомити що є для нас інтересами, погалузево.
А про державу добре казав Панько:
Україна - страшний, сильний, чубатий козак. Досить малювати її дівчиною-кріпачкою. Краса та беззахисність лише провокують до насильства своїх необтяжених міркуваннями про гуманізм сусідів. Досить плекати свій історичний «комплекс жертви». Достатньо вже мазохізму.
Справжня любов - зовсім не світле і слащаве книжкове почуття. Справжня любов - як ріка. Якою б чистою не була б у ній вода, глибина все одно зробить її темною до чорноти. Поклавши руку на серце, - чи заслуговує сьогодні Україна чогось іншого крім зневаги? Ні. Але, з іншого боку, «що може знати про любов той, хто не зневажав саме того, кого любить?» Хіба не так казав Заратустра?

http://www.exlibris.org.ua/text/manifest_ukr.html

0

37

dadon написал(а):

Україна - страшний, сильний, чубатий козак. Досить малювати її дівчиною-кріпачкою. Краса та беззахисність лише провокують до насильства своїх необтяжених міркуваннями про гуманізм сусідів. Досить плекати свій історичний «комплекс жертви». Достатньо вже мазохізму.

Тоді у нас назва погано підходить. Козак з іменем "Україна" - щось не стикується. А от якщо замість дівчини-кріпачки намалювати гарну, сильну, і водночас ніжну дівчину-амазонку (хто як, а мені Україна видається схожою на Принцесу Ксену) - отоді виходить красиво і аутентично. Бо амазонка може носити віночок, а може взяти до рук лук зі стрілами, чи меча - і отоді тримайся  :P

0

38

Ashnar Lynx написал(а):

хто як, а мені Україна видається схожою на Принцесу Ксену

Це вже визначення України за гендерною ознакою :pardon:....Ну що ж може і так будет непогано......

0

39

dadon написал(а):

Це вже визначення України за гендерною ознакою

Ти мене ще в сексизмі обвинувать (бач, яке розумне слово знаю, Фіма Собак від заздрості удавиться) :lol:
А якщо серйозно, то Україна завжди зображувалась в жіночій іпостасі, і практично у всіх фольклорних джерелах Україна - це саме дівчина. Навіть не жінка. А дівчина, молода і красива. Так що амазонка - це аж ніяк не протирічить фольклорному світогляду.Козак завжди був символом не України, а народу України. Козак зазвичай або зваблював, або захищав дівчину-Україну, яка його щиро кохала і чекала з війни. Ось тобі і все визначення за гендерною ознакою.
Україна - мати, дружина, коханка. А козак - син, чоловік, коханець. Країна та її народ.

0

40

Просто у українців значні пережитки матріархату.  :rolleyes:

0

41

Про мене - чим більший список тим краще. Принаймі в освітньому плані,  через всеукраїнське обговорення народ України дізнається хто ж такі насправді були Василь Вишиваний, Роман Шухевич, Степан Бандера  , Петро Могила та інші. Можливо саме цей проект і стане початком об'єднання українців, зародженням в них гордості за свою націю.

0

42

bmp_mike написал(а):

Про мене - чим більший список тим краще.

Але великий список завжди складається як перетин отаких маленьких персональних "кращих десяток"  :P

0

43

А якщо їх виявиться одинадцять?!  :lol:

0

44

Ashnar Lynx написал(а):

Але великий список завжди складається як перетин отаких маленьких персональних "кращих десяток"

В такому випадку "десяток" повинно бути сотні.  :rolleyes:

Lanselot написал(а):

А якщо їх виявиться одинадцять?!

Думаю нчого страшоного. Одинадцятий завжди має шанс стати першим в наступній десятці.
Проблема в іншому - як ці десятки формувати. Якщо цей проект суто вуличний то тоді і справді будуть фігурувати одні і ті ж імена. Якщо б була ІНЕТ версія десяток - це зовсім інша ситуація. Для початку потрібно роздобути хоч якісь принципи формування списку "Великих українців".

0

45

bmp_mike написал(а):

Для початку потрібно роздобути хоч якісь принципи формування списку "Великих українців".

А що заважає нам скласти власні  ;)

bmp_mike написал(а):

В такому випадку "десяток" повинно бути сотні

Ні. Їх повинно бути N * 10, де N - кількість учасників даного форуму  :D

0

46

Ashnar Lynx написал(а):

Ні. Їх повинно бути N * 10, де N - кількість учасників даного форуму

:rolleyes: До речі про учасників форуму - чому їх тільки десять? Давай подумаєм кого запросити до конструктивного діалогу: Орися, Ігор , ІО95 , Intellekt, Юра , і т.д.

0

47

bmp_mike написал(а):

До речі про учасників форуму - чому їх тільки десять? Давай подумаєм кого запросити до конструктивного діалогу: Орися, Ігор , ІО95 , Intellekt, Юра , і т.д.

Вам я довіряю, так що будь-ласка, запрошуйте, я тільки буду радий їм. Ще може хтось з Цензора прийде з нормальних, там мене розсекретили. :lol: Будем знову збирати "могутню кучку".

0

48

Lanselot написал(а):

Та не можна зосереджуватися на одному, вічно перетирати сльози і соплі. Люди мусять не жалісти свою Батьківщину, вони мусять відчувати за неї гордість.

Ой, як я вас розумію....А це інститут був створений за допомогою президента, якщо мені не змінює мій склероз? :)

0

49

Ashnar Lynx написал(а):

Ти мене ще в сексизмі обвинувать

В сексизмі не звинувачюю ;) Але, як я памятаю козаки завжди себе відрізняли від простих селюків, були завжди проти порівняння їх з наприклад пахарями.....

0

50

dadon написал(а):

Але, як я памятаю козаки завжди себе відрізняли від простих селюків, були завжди проти порівняння їх з наприклад пахарями.....

Було таке, але ти сам пишеш - від селюків. Але були й такі села, де були хлібороби-козаки. Я, наприклад, походжу з козацького села Хижинці Вінницької обл., у нас вперше на Поділлі почали розводити ліщину як культурну рослину, між іншим.
Акцент ставився на неосвіченості та знаходженні в чиїхось батраках.

0

51

Ashnar Lynx написал(а):

Вам я довіряю, так що будь-ласка, запрошуйте, я тільки буду радий їм. Ще може хтось з Цензора прийде з нормальних, там мене розсекретили.  Будем знову збирати "могутню кучку".

Славік, якщо довіряєш то не ВИкай! :P
Щодо кучки ... В принципі відкрию певний секрет :кучка знайшла своє нове "Я" у вигляді профспілки винахідників. З одного боку це примітивізм а з іншого досить таки цікава пропозиція в контексті захисту прав авторів.

0

52

dadon написал(а):

Ой, як я вас розумію....А це інститут був створений за допомогою президента, якщо мені не змінює мій склероз?

Саме існування Інституту у мене заперечень не викликає. Але ідея була злизана у поляків, якщо я не помиляюсь, а у них цей інститут має іншу функцію - перевіряє чиновників на предмет колишнього сексотства. Тобто соплями аж ніяк не обмежується. Крім того, що мені в ньому не подобається - однобокість. Зрозуміло, що про звірства тих же фашистів у нас уже написано все,що можна. Але ж і там багато брехні, навіть якщо сам факт був. Крім того, не один же негатив був у нас протягом усього століття. А так створюється відчуття, що все це створено не заради якоїсь істини, а щоб працевлаштувати якусь кількість науковців із певними інтересами. Ні, зараз ці дослідження дуже вагомі для України! Але ми всі дуже втомилися від чорнухи, навіть правдивої. Людям треба дати позитив. А цей позитив для України рідко піднімається вище 18 століття.

Ashnar Lynx написал(а):

Акцент ставився на неосвіченості та знаходженні в чиїхось батраках.

Ні, радше на соціальному статусі за документами. Навіть шляхтичу не гріх було орати землю, якщо він був дуже бідний, але дотримуватися шляхетської честі. А для козаків заборони в сільських роботах не було. Але вони завжди дуже чітко відділяли себе від "гречкосіїв". І їх нерідко так і не вдалося покріпачити. Ось у мене предки в Чернігівській області кріпаками так і не були. А інші предки - з Черкаської області, хоч і були козаками, уже десь у дев'ятнадцятому столітті були покріпачені.

0

53

bmp_mike написал(а):

Славік, якщо довіряєш то не ВИкай!

А мені подобається, коли люди пишуть, звертаючись на "ви". Це відразу відрізняє форум для культурних людей від різних "трьоп-клубів".

0

54

Lanselot написал(а):

А мені подобається, коли люди пишуть, звертаючись на "ви". Це відразу відрізняє форум для культурних людей від різних "трьоп-клубів".

Вибачаюсь, постараюсь надалі підтримувати марку форуму "Вільна республіка Ахеронт" як форуму культурних людей.

0

55

http://i.smiles2k.net/skandal_smiles/argue.gif
http://i.smiles2k.net/cool_smiles/new_russian.gif
http://i.smiles2k.net/war_smiles/spam_laser.gif

Отредактировано Lanselot (2007-09-20 12:46:56)

0

56

Lanselot написал(а):

Колись у мене був контакт з представниками Інституту національної пам'яті.

Цікаво було б детальніше узнати про їхню позицію. Можете розповісти?

0

57

Позиції, як такої, власне і не було. Спочатку було заявлено про бажання співпрацювати. А потім, коли нами було подано своє бачення проблеми, відповіді на лист просто більше не прийшло. Я так розумію, що ідея була сприйнята різко негативно. Вже не знаю, що тут було головне - несприйняття самого бачення, чи просто небажання чимось ділитися. Може вони думали, що з них пробують гроші викачати, може ще щось. В чомусь вони праві - для історії є інститут історії. Хто ж винен, що це у нас геронтологічно-безтямне зібрання? Та, як уже говорилося, і Інститут національної пам'яті, не маючи своїх додаткових функцій, які є у Польщі, теж не має особливого сенсу, бо його роботами також міг би займатися інститут історії, якби міг.

0

58

Список відредагував. З понеділка починаю публікації в форматі одна персона=один пост.....

ПАРАДЖАНОВ, СЕРГЕЙ ИОСИФОВИЧ (1924-1990), кинорежиссер. Родился 9 января 1924 в Тбилиси. Учился на вокальном отделении Тбилисской консерватории, в Тбилисском институте инженеров транспорта. В 1949 переехал в Киев и стал работать ассистентом режиссера, а затем режиссером Киевской киностудии им. А.П.Довженко.

17 декабря 1973 года кинорежиссер Сергей Иосифович Параджанов был арестован по обвинению в мужеложстве с применением насилия (статья 122, части 1, 2 Уголовного Кодекса Украинской ССР) и распространении порнографии (статья 211) и направлен в Лукьяновскую тюрьму Киева. Несколько игральных карт с обнаженными девицами (принадлежали приятелю режиссера Валентину Паращуку), ручка с корпусом в виде женского торса, показания коммуниста Воробьева...

В это время Параджанов начинал работу над фильмом "Чудо в Оденсе" ("Арменфильм") по мотивам сказок Ханса Кристиана Андерсона. Две главные роли, сказочника и Оле-Лукойе, предназначались Юрию Никулину...

Тем временем состоялся мучительный для художника закрытый суд ("У меня изъята квартира, и я лишен мундира художника и мужчины"(508)).

Формальной причиной ареста Параджанова послужили его гомосексуальные связи. К началу 1970-х Сергей Параджанов стал творцом с мировым именем, известным своим эпатажным поведением. Особенности сексуальной натуры Параджанова не были секретом для его близкого окружения и часто становились объектом шуток самого мастера. Как-то в интервью одной датской газете он заявил, что "его благосклонности добивались десятка два членов ЦК КПСС". Шутка обошлась дорого - пятью годами заключения с конфискацией... И все это время киноэлита, а вслед за ней и обыватели тоже по-своему "шутили": "...посадили за изнасилование члена КПСС".

...Посадили автора около десяти документальных лент и на то время пяти художественных фильмов, среди которых "Тени забытых предков"(1964) и "Саят-Нова"[Цвет граната](1967-69), принесшие их автору признание, призы Британской академии, фестивалей в Риме и в Мар-дель-Плата.

Конечно, теперь да уже и тогда было ясно - дело сфабриковано. Сфабриковано так топорно, что еще за несколько месяцев до ареста приятели предупреждали Параджанова - "Тебя арестуют как педераста"... В обвинительном заключении фигурировала фамилия члена КПСС некоего Воробъева, но были и другие. Впрочем, кто-то потом от показаний отказывался. Кто-то после бесед со следователем вскрывал вены... Это все объяснимо: в советском общественном сознании гомосексуализм находился в ряду самых гнусных "преступлений" или психических отклонений. Клеймо пидора или фаллососа (вот такое словечко придумал кто-то из ангажированных социальным заказом совковых специалистов) опускало любого на деклассированный уровень. На этом уровне, в зоне, оказался тонкий художник Параджанов.

О его гомосексуальности и после смерти гения вспоминают и говорят неохотно, особенно родственники. Настораживает стремление представить его увлечение мужчинами исключительной фабрикацией спецслужб. Смелости сказать правду среди немногих хватило у одного из близких друзей Сергея Параджанова кинорежиссера Романа Балаяна: "Пока его дело добиралось до тюрьмы, кем-то запущенный слух долетел до нар: посадили педераста. На самом деле сегодня таких, как Параджанов, называют бисексуалами. Таких в зонах немало..."

Тюрьма стала для Параджанова еще одной вехой в печальном развитии его жизни. Сумрачной она казалось ему всегда, отсюда - стремление к карнавалу, к украшательству действительности. В 1988 году в одном из интервью он так говорил о себе: "Биография... Я не очень-то помню мою биографию. Что моя биография? "Дард" (арм. - горе, печаль) - вот это вечная ее форма. Сейчас, в последнее время как третий арест прошел, я как-то могу что-то суммировать, обернулся - вижу старость. Это я ощущаю мои 63 года. Мой профессор умер в 43. Человек, у которого я учился - Савченко, великий мастер советского кино умер в 43 года. Для нас он был тогда старый человек. Мы все были молодые двадцатилетние юноши: Алов, Наумов, Хуциев, Миронер, Бережных".

30 декабря 1977 года Сергей Параджанов был освобожден из заключения в Перевальской колонии. Спустя 15 лет Юрий Ильенко, друг режиссера и оператор "Теней забытых предков" снял фильм в трех тюрьмах Параджанова. Едва ли не большая часть съемок прошла под Перевальском. Фильм назывался "Лебединое озеро. Зона".

С июня 1974 года по декабрь 1977 года Сергей Параджанов писал письма - сыну Сурену, жене, матери, друзьям. Собранные вместе они составили своеобразный "Дневник узника" - яркое свидетельство внутреннего сопротивления художника действительности и самому себе...

Попав в зону, Паражданов оказался в пространстве зла. Он понимал безосновательность большинства обвинений против себя, но признавал и другое - "...свои противоречия, эксцентрику, патологию и прочее, прочее..."(405), "я не говорю о своей вине. Она скорее клиническая, чем уголовная"(429). В этом смысле примечателен интерес Параджанова к творчеству Пьера Паоло Пазолини(1922-1975), смерть которого потрясла художника...

Уже в пятом письме с зоны к жене Светлане (октябрь 1974) он просит ее непременно найти и прочитать том Корнея Чуковского с "Оскаром Уайльдом" - "...это не случайное совпадение, а неизбежность"(413), спустя год повторяет и повторяет ей эту мысль: "тебе надо прочесть: Чуковский К., глава "Оскар Уайльд"(442). Твердит о том же Роману Балаяну: "Рома! Прочти, пожалуйста, Корнея Чуковского III том - Оскар Уайльд, - ты все поймешь. [...] Это просто страшно - аналогия во всем"(427).

Но в то же время первые месяцы в тюрьме он еще надеется на возможность скорого возвращения. Какое-то время настроен решительно и к своему клеветнику Воробьеву ("остаток своей жизни я посвящу его уничтожению"(431)), потом изменяет свой тон, добиваясь от последнего повинной - "...у меня в отношении Воробьева совесть чиста"(438). Но через год изоляции прошение о помиловании пишет сам - "Предъявленные мне обвинения и осуждение мной глубоко осознано"(439).

И, действительно, принятие некой вины, которая лежит на нем перед близкими ему людьми поселяется в сознании все прочнее, но в основе ее - вины - он не признает "...ничего, кроме патологии"(441). Он все больше задумывается над природой преступления, наблюдая за характерными типами тюремной жизни, в том числе за лагерными гомосексуалистами. Даже создает небольшой рисунок "Петухи-гомосексуалисты".

Естественно, заключенные знали об "особой" статье Параджанова. "Лагерь больше, чем Губник. Озверелые. Неукротимые. Моя кличка "старик". Подозрение, кто я! И зачем я. Я или меня. Если меня, то могут убить"(460).

Или вот... "...голубые, златокудрые твигги с холеными руками и еще небритые. Они, "мужчины", появляются тут, и их усыновляют "воры в законе", превращают их в фавориток и слуг (шестерки). Это можно прочесть и не только тебе, и другим - сыну и деду. Он должен понять, что, только собравшись в самом себе, он может перескочить "период мутации", юношеского кризиса и детских патологий"(501).

Тем не менее, все это - "предательство, вши, сифилис в лагере, гаремы гомосексуалистов, прогоревших в картах..."(530) - осваивалось Параджановым именно в кругозоре его восприятия как художника. Собственно, иного восприятия, бытового или жизненного, быть в полной мере не могло. Параджанов, конечно, очень скоро стал приспосабливаться к зоне в той степени, в которой вообще можно привыкнуть к насилию. Он усвоил ее некоторые неписаные законы - подмазать, подсуетиться... Он пытается использовать свои связи с волей, чтобы достать для начальника то какой-то дефицит, то, например, пленку с записью Высоцкого - это уже настоящая валюта. Но и здесь не все получается.

Все пять лет Параджанова преследовал шлейф "его" статьи. Нередко за решеткой не верили, что с ними знаменитый режиссер. Из лагеря в лагерь перебирался слушок - "...однофамилец Параджанова - старик, храпит, обвинен в п..."(521).

Но все же самый яркий и символичный образ мужского братства Сергей Параджанов нашел в тюрьме. Речь о сценарии "Лебединое озеро. Зона". Его Параджанов называл своим "последним сценарием". В нем вообще очень много до простоты прозрачных символов... Остановимся на одном - самом главном.

Мент, "овчарка", дает свою кровь "шерстяному", привилегированному зэку. Последний становится "грязным человеком" и может вернуться в барак "только через петушиный гарем... когда будет опедеращен..."(361).

Мать мента признает "шерстяного" своим сыном, а мент братом. Он незаметно подкладывает зэку письма, сообщая, что их общая мать добилась освобождения и оно близко. В ту же ночь суд "шерстяных" объявляет "шестяному", что он должен плюнуть в лицо контролеру, который дал ему кровь.

"...На белой фате пороши лежал юноша - побратим контролера... он вскрыл вены... [...] Брат стоял над умирающим братом..."

В последнем сценарии Параджанов поет гимн братской мужской любви, которая вырастает в зоне между ментом и зэком.

Вырастает там, где правит бал сборище воров, торбохвостов, картежников.

Светлая всепроникающая любовь-радость-доброта была основой мировидения Сергея Параджанова. Именно она стала и одним из источников его бисексуальности.

Дневник узника (Письма из зоны)
(фрагмент книги: "Исповедь")

Далее здесь http://az.gay.ru/articles/bookparts/par_pisma.html

Светлана!

Сообщаю тебе, что очень скоро уеду в этап. Адрес пока не известен. Есть песня "Мой адрес - Советский Союз". Возможно, что и не удастся перевести Сурену мне деньги и тебе (переслать) передачу. Но, возможно, и успеете. Не нахожу слов и жанра выразить тебе свою благодарность за внимание. Нет слов, как выразить, обобщить, великодушно стать выше всего произошедшего. Как обнять всех сочувствующих и любящих меня? Мне кажется, что нет человека, который злорадствует. Его не должно быть - злорадствующего.

Светлана!

Как я тебе завидую, что ты видишь Суренчика каждый день. Как я не рассчитал своих сил и возможностей. Жить в "пиру во время чумы". Все время пир. Все время расточительство и расточительство. Как я доверял всем - следователю, Воробьеву, сказавшему неправду неизвестно зачем. Опозорить себя в первую очер(е)дь.

Крушения - Гагарин, Енгибаров, Тамаз Мелиава, Эдит Пиаф, Лесь Курбас, Жерар Филип, Цибуль(с)кий, косяком умершие мои тети и дяди - седые одуванчики. Все будто бы подготавливало мою смерть. Но вдруг загробье - и я жив. Живу в испуге и радости, что живу, дружу, что-то вижу - чужое горе, сочувствую, растворяюсь в нем, нуждаюсь в нем и выражаю все в большом замысле. С произошедшим я знаю, что невозможно мое возвращение в искусство, если я не раздвину гран(и)цы возможного. Знать, Моська сильна, что лает на слона. Это самая большая ошибка.

Как ты материально себя чувствуешь? Мне не удалось восстановить твои пропавшие часы. Если доживу

до свободы, первое - это восстановлю их. Как удивительно, что я тебя видел. Сон. На черной подушке лежали ты и Суренчик. Вы поочередно поднимали головы и просили меня: "Не оставляй нас". Но между мною и Вами было стекло - пластмассовое - и тишина. Скорее, это были два сирен(е)вых бутона. "СОН".

Я не уверен, что не конфискуют квартиру. Как все жестоко и все оправдано. Чего я поддал(с)я дружбе с персонами и пидпанками. Что это дало, кроме ложной сенсации? Срочно надо было выехать и жить у себя на Родине, где я езжу на белом слоне, как фараон. Мне надо было распинаться Ненке Укр(аин)е в любви?! Но какое счастье, что я успел посетить Армению, создать "Цвет граната" и повезти туда Суренчика. Как страшно (было), когда он заболел. Я думаю, что меня отошлют подальше в лагерь, чтобы не было посещений сочувствующих. Через год я могу расконвоироваться и выйти, т(ак) сказать, на "химию" - это физическая работа, но на свободе. Как я не успел сказать после процесса, что это все ложь. Сперва гром, молния, дождь, потом солнце и ошеломление. После того, что я должен был быть освобожден по отсижении. При чем карты Валентина Паращука - ко мне?

Несмотря на то что я считаю Сенина - счастливым и завидую ему, все же я доживу до встречи с друзьями и тобой, чтобы выразить свое восхищен(и)е. Очень волнуюсь за здоров(ь)е Муси. Очень часто о ней думаю. В лагере строгого режима я могу в месяц писать два письма, а мне - сколько хочешь и кто хочет. Можно бандероль. Конверты, бумагу, карандаши цветн(ы)е, самописки школьные, ножницы, бритвен(ны)й прибор-станочек. Попроси Мишу Беликова это приготовить. Он знает, что надо лезвия "Нева". Буду сосуществовать с бедой. Виня только себя. Я очень хотел бы, чтобы Рома назвал бы своего сына Гургеном. Как я хотел бы видеть Ануш Арменовну Чайковскую-Марджанян. Когда я пошлю адрес, то передай всем, кто был свидетелем, и друз(ья)м. Валентине Иосифов(н)е напомни, что я с ней простился в Надвратн(о)й церкви в Лавре. Она - созвездие человека. Путевку возьмешь у Николая Захаровича или проси Сурена или Лидию Тихоновну. Она возьм(е)т в Союзе кинематографистов. Прочел в тюрьме "Подвиг Магеллана" Стефан(а) Цвейг(а). Пусть прочтет Суренчик. Ты прочти о Лесе Курбасе. (Это) режиссер театра "Березиль" - умерший в Соловках.

Итак - кончаю. Я знаю, как все это в тяготу людям, занятым работой и буднями. Я узнал, что Толя Фуженко болеет. Инна - потрясающ(и)й друг. Их телефон 63-06-43. Светлана, год осуждения меня приравниваю (к) тридцатым-сороковым годам. Я счастлив, что фильтр следствия не мог обвинить меня ни в чем, кроме (как) раздуть мой "порок".

Вечер(н)яя кликуха - успеют ли вылить помои на мою голову. Все-таки какой ты проявила подвиг во время болезни и как я был несправедлив в тот период. И вообще. Вчера меня провели по двору, где цветут петушки. Это цветы похожие на тебя. Они бывают лиловые, сиреневые, а тут они желтые - похожие на негатив. Полсрока - нельзя посылать ни продуктовых, ни промтоварных посылок. Пошли мне адреса друзей и твой адрес на Политехнической, адрес Сурена, Миши, Толи, Мананы, Муси, которая является в образе желтой колбасы в передачах. Не надо фруктов, только колбасу. Сурена я просил телогрейку, серые две сорочки, сапоги кирзовые - 43 размер, трусы, майки, темные носки бумажные. Войди в дом. Скорее. Валентин не совсем сволочь, он просто трус, баба и вымогатель. Мне и легко, потому что я чист. И мне тяжело, что я доверчив и глуп. У Наташи Пищиковой забери "Саят-Нова" и "Акоп Овнатанян" - листы фильмов.

На конверте - твой день рожденья!!

0

59

Lanselot написал(а):

А мені подобається, коли люди пишуть, звертаючись на "ви".

Та мені теж подобається, але коли вже знаєш один одного не один рік....
Відкрию маленьку таємницю. Ми зі Вячеславом колись дуже жорстко воювали на теренах формумів ЮВТ, та Віче ;) . Які бійки були......Страшенні :lol:

0

60

Мені не зрозуміло, що робить у списку співачяка Оксана Білозір?

На мій погляд вона - ніяка співачка - та була поганим міністром культури

0


Вы здесь » Вільна республіка Ахеронт » Історія України » Проект Великі українці